Одна й та сама деталь, та сама фарба, те саме обладнання. На ранковій зміні покриття лягає рівно, у вечірній з'являються патьоки, пропуски й смуги. Майстра, який працював краще, і майстра, який працював гірше, у цій історії зазвичай немає. Є ручний процес, у якому кілька важливих параметрів кожного разу трохи інші, і людина не може тримати їх однаковими цілу зміну.
Що саме визначає товщину плівки
Товщина шару залежить від того, скільки матеріалу потрапило на одиницю площі, а це складається з кількох речей одночасно:
- Відстань від пістолета до поверхні. Коли пістолет ближче, шар товщий і факел вужчий. Коли далі, факел ширший, але частина матеріалу розсіюється й летить повз деталь.
- Швидкість руки. Повільніший рух означає більше матеріалу на ділянку. Швидший дає тонший шар. Під кінець зміни швидкість майже завжди трохи змінюється.
- Перекриття проходів. Кожен наступний прохід має накладатися на попередній на сталу частину ширини факела. Якщо накладання щоразу інше, на поверхні видно смуги.
- Кут пістолета. На рівній площині його легко тримати. На кутах, торцях і складних ділянках рука повертає пістолет, і поверхня отримує різну кількість матеріалу.
- Те, що не залежить від людини: тиск, в'язкість матеріалу, температура в кабіні. Їх теж треба тримати стабільними, але це окрема тема.
Кожен із перших чотирьох параметрів маляр регулює на око й за відчуттями. Досвідчений робить це добре. Проте добре не означає однаково: якість залежить від втоми, від того, наскільки зручно стоїть деталь, і від того, скільки таких деталей вже пройшло за зміну.
Чому це дорого
Розкид товщини не завжди видно одразу. Багато дефектів проявляються лише після висихання: патьоки, тонкі місця, де проглядає основа, надмірно товсті ділянки, які потім тріскаються. Виправити це можна тільки зачисткою й повторним фарбуванням. Тоді платите двічі: за матеріал і за час людини, а ще за затримку деталі в потоці.
Окремо стоїть питання перевитрати. Щоб гарантовано не лишити тонких місць, маляр часто наносить із запасом, і це знову витрати матеріалу.
Що дає програма руху
Якщо рух пістолета задано програмою, відстань, швидкість і перекриття перестають бути «відчуттям» і стають параметрами. Їх можна записати, повторити для наступної деталі, змінити свідомо й порівняти два режими між собою. Однакові деталі проходять однаковий шлях із однаковою швидкістю.
Це не означає, що автоматика обов'язково фарбує краще за найкращого маляра. Вона прибирає розкид між змінами та між людьми. Для виробництва з повторюваними виробами це часто важливіше за пікову якість окремої деталі.
Що ми розробляємо
Ми розробляємо комплекс, у якому траєкторії розраховуються за 3D-сканом реальної деталі. Ідея в тому, щоб нову деталь не доводилося програмувати вручну, а режими фарбування лишалися повторюваними. Цільовий результат: стабільніше покриття й менше повторних операцій.
Це проєктна мета. Фізичний комплекс ще не зібрано, тому ми не називаємо, на скільки саме зменшиться розкид товщини: це може показати лише випробування на реальному обладнанні й реальних деталях.
Як подивитися, про що йдеться
У Inducoat Studio можна обрати виріб, пройти симуляцію сканування й нанесення та подивитися на карту товщини плівки: де шар достатній, де тонший і як це змінюється зі швидкістю та перекриттям. Це геометрична симуляція нашої концепції, а не вимірювання на виробництві.
З чого почати розмову
Якщо ви фарбуєте повторювані вироби, корисно знати для себе відповіді на такі запитання:
- Які вироби й у яких обсягах ви фарбуєте найчастіше?
- Який у вас зараз відсоток повторного фарбування і які дефекти трапляються найбільше?
- Чи міняється якість між змінами й між виконавцями?
- Які вимоги до товщини покриття ви маєте виконувати?
З цими відповідями ми зможемо обговорити, чи має сенс пілот на вашій деталі й що в ньому вимірювати.